F I R E F L Y

Liberty is for going to the library


om222

Правовий захист інвалідів по зору: висновки конференції

anatoliisavchuk створив спільноту "Доступность общества", тож пропоную для неї цей матеріал, знайдений на сайті "Свет для незрячих".

Відкритий лист Президенту України В.А. Ющенко

 

Президенту України

Ющенку В.А.

 

Вельми шановний пане Президенте!

 

Невтішні висновки міжнародної конференції "Правовий захист інвалідів по зору в умовах формування громаданського суспільства" стосовно становища інвалідів по зору в Україні, викладені у резолюції від 28.05.08, змушують представників громадських організацій, які захищають права та інтереси інвалідів по зору, звернутися до Вас, шановний Вікторе Андрійовичу, а у Вашій особі до державної влади й усього суспільства, з проханням почути і підтримати людей з вадами зору у їхньому прагненні захистити свої права.

Незважаючи на певні зрушення в державній політиці щодо людей з інвалідністю, задекларовані нормативно-правовими актами, зокрема Указами Президента України від 27 грудня 2005 року №2845 «Про заходи щодо створення сприятливих умов для забезпечення соціальної, медичної та трудової реабілітації інвалідів», від 1 червня 2005 року № 900 «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими можливостями» та
від 18 грудня 2007 року № 1228/2007 «Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями», на превеликий жаль, в сучасних умовах векторної спрямованості розвитку держави
до об’єднаної Європи соціально-економічне та правове становище інвалідів по зору в Україні залишається незадовільним і потребує якнайшвидшого врегулювання.

Без перебільшення знаковою подією для людей з інвалідністю та для України як правової держави, що перебуває на шляху до євроінтеграції, стане підписання Україною Конвенції ООН про права інвалідів та Факультативного протоколу до неї, делеговане Розпорядженням Президента України від 17 березня 2008 року № 99/2008-рп Міністрові праці та соціальної політики України Денісовій Л.Л.

Основними чинниками незадовільного становища інвалідів з вадами зору в Україні ми схильні вважати:

1. Стереотипне упереджене суспільне ставлення до людей з інвалідністю, що перешкоджає гармонійній інтеграції осіб з глибокими вадами зору у суспільне життя.

            2. Невиконання чи неналежне виконання чиновниками  різного рівня вимог діючого законодавства, яке регулює правовий та соціальний захист інвалідів.

            3. Ігнорування державою реальних проблем інвалідів з вадами зору через недиференційоване узагальнення, певне змішування потреб інвалідів різних нозологій і, як наслідок, неналежне правове врегулювання та соціальний захист інвалідів по зору.

Принагідно хочемо привернути Вашу увагу та окреслити коло нагальних проблем, від яких протягом усього життя змушені потерпати люди, позбавлені щастя візуально сприймати красу й різнобарв’я світу:

 

1. Проблеми профілактики очних захворювань у дітей, просвітительства батьків та раннього втручання у виховання й реабілітацію дітей-інвалідів з вадами зору; надання необхідної кваліфікованої психолого-педагогічної допомоги сім’ям, де є діти або батьки-інваліди по зору.

Особливе занепокоєння викликає практична бездіяльність держави, яка не вживає належних заходів для профілактики і запобігання ранньої сліпоти, що призводить до найтяжчих ступенів втрати зору.

Звертаємо Вашу увагу на те, що в Україні взагалі відсутня система обліку дітей з вадами зору. Не ведеться системна просвітительська робота з батьками щодо охорони зору дітей. З батьками, які вже знають про проблеми зору своїх дітей, не ведеться жодної системної роботи: вони не поінформовані ні про медичні, ні про педагогічні аспекти допомоги дітям з вадами зору. Спеціалізованих дошкільних закладів вкрай недостатньо, а до виховання таких дітей у звичайних дитсадках суспільство взагалі не готове. В результаті, діти з вадами зору нерідко залишаються поза системою соціальної підготовки до школи, з раннього дитинства відчуваючи на собі різні прояви дискримінації.

 

2. Проблеми одержання особами з глибокими вадами зору якісної середньої освіти та рівного і безперешкодного доступу до середньо-спеціальної та вищої освіти.

Вже на порозі школи виявляється, що через недолугість державної політики багато дітей з вадами зору потерпають від затримки психічного розвитку, послаблені фізично, мають стійкі труднощі з орієнтуванням у просторі. У школі ж часто ці проблеми лише поглиблюються й загострюються, оскільки визнаються як такі, що притаманні цим дітям від природи. Наприклад, у спецшколах відсутні додаткові уроки фізичного виховання (з дотриманням індивідуальної програми фізичних навантажень) і, як наслідок, спостерігається значне зростання рівня гіподинамії, швидкої втомлюваності, фізичної кволості та появи вторинних проявів у моториці дітей з глибокими вадами зору.

Хоча п. 5 Указу Президента України від 18 грудня 2007 року № 1228/2007 «Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями» регламентує видання достатньої кількості спеціальних підручників, наочно-дидактичних матеріалів для дітей-інвалідів та дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, специфічні освітні потреби дітей з глибокими порушеннями зору вимагають розробки й залучення додаткових заходів. Адже на сьогодні складається доволі невтішна ситуація: за останні роки у країні взагалі не видаються підручники збільшеним плоским шрифтом (для слабозорих), а підручники шрифтом Брайля друкуються лише з розрахунку на учнів спецшкіл, проте, окрім обов'язкових підручників, інша дитяча література шрифтом Брайля також не видається. Спеціалізовані наочні посібники для сліпих дітей сьогодні також не закуповуються. Через ці та інші вагомі причини для дітей з глибокими вадами зору інклюзивна освіта виявляється недоступною навіть теоретично.

У школах для сліпих дітей створюються комп'ютерні класи, обладнані спеціальними тифлокомплексами, але річ у тім, що вони використовуються хіба що на уроках інформатики, і сліпі діти, на відміну від своїх зрячих однолітків, не можуть вільно оволодівати комп'ютером, практично позбавлені можливості вирішувати певні навчальні завдання, одержувати необхідну інформацію, спілкуватися. А широке застосування спеціальних адаптивних технічних засобів у навчально-виховному і корекційному процесі шкіл-інтернатів для дітей з глибокими порушеннями зору зумовлене передусім необхідністю компенсування відсутності зору технічними засобами реабілітації, що є вагомою передумовою успішної подальшої інтеграції осіб з вадами зору як повноцінних членів суспільства, що здатні приносити користь.

До того ж, відсутні методики використання комп'ютерних технологій для сліпих у навчальному процесі в цілому. Cпостерігається недостатня підготовленість вчителів та вихователів спеціальних навчальних закладів до впровадження і використання адаптивних інформаційних технологій. Через це комп'ютерна епоха, незважаючи на революційні зрушення у засобах доступу до інформації, дедалі збільшує прірву в умовах освіти зрячих і сліпих дітей.

 

Під приводом гуманного ставлення до дітей-інвалідів державні чиновники взагалі не ставлять питання про отримання у школах для сліпих і слабозорих дітей високоякісної освіти. Через що повністю заперечується необхідність системи іспитів, які б дали змогу об'єктивно оцінювати знання школярів. У свою чергу це б додало учням впевненості, полегшило процес адаптації та навчання незрячих у вищих і професійних навчальних закладах, а також дозволило б на рівних зі зрячими впевнено конкурувати на ринку праці тощо.

Яскравим прикладом дискримінації молоді з вадами зору стало введення системи незалежного тестування абітурієнтів без створення належних умов для осіб з глибокими вадами зору. Хоча запровадження продуманої системи зовнішнього незалежного оцінювання якості знань, за умови створення належних і доступних умов тестування осіб з глибокими вадами зору, може стати важливим чинником у здобутті якісної освіти та забезпеченні суспільної конкурентоздатності інвалідів по зору.

Раніше інвалідам по зору було важко вступити у вищі навчальні заклади на денну форму навчання. Оскільки законодавство покладало на керівників цих закладів та на відповідні міністерства обов'язок забезпечення роботою випускників-інвалідів, керівники ВНЗ створювали безліч перешкод для вступу сліпих абітурієнтів. Сьогодні українське законодавство не передбачає допомоги у працевлаштуванні сліпим молодим фахівцям, тому вступити до ВНЗ, здавалося б, стало значно легше. Проте і зараз часто не від рівня виявлених незрячим абітурієнтом знань, а від сваволі чиновників може цілком залежати студентська доля інваліда по зору. Крім того, законодавчо встановлена доволі суб’єктивна процедура складання іспитів у формі співбесіди цією категорією абітурієнтів може лише ускладнити існуючу ситуацію наданням неконтрольованих відмов.

У більшості вищих навчальних закладів України досі не створено належних умов для навчання та успішної інтеграції студентів з вадами зору, не проводиться належна просвітительська робота з педагогічними колективами ВНЗ щодо освітніх потреб та умов навчання інвалідів по зору. Крім того, не достатньо виконуються вимоги нормативно-правових актів щодо обов’язкового викладання у педагогічних навчальних закладах дисципліни «Основи корекційної педагогіки», а також не врегулювано питання введення зазначеного навчального курсу у ВНЗ, де здійснюється підготовка фахівців, які можуть викладати у середніх та вищих навчальних закладах. Тому про рівний доступ інвалідів з вадами зору до якісної вищої освіти не може бути й мови.

Тож в сучасних умовах наскрізної корумпованості суспільства діюча пільгова система вже не має такого ефективного впливу й, відповідно, не може повноцінно захистити інваліда. Тому постає реальна потреба у залученні додаткових ресурсів захисту права особи на якісну освіту. Саме сертифікація якості знань, як результат зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень, є серйозним кроком до підвищення рівня об’єктивності, якості освіти випускників шкіл-інтернатів для сліпих та слабозорих дітей, їх подальшої успішної інтеграції.

 

3. Проблеми професійної підготовки (перепідготовки), реабілітації та працевлаштування інвалідів з вадами зору.

Хоча формально держава вживає заходів для стимулювання використання праці інвалідів, ці заходи є вкрай неефективними. Законодавство не диференціює, інвалідів якої групи бере на роботу роботодавець. Як наслідок, три чверті працевлаштованих інвалідів є інвалідами третьої групи, 24 відсотка - інвалідами другої групи і лише трохи більше одного відсотка - інвалідами першої групи. Сліпі ж і слабозорі є здебільшого інвалідами першої або другої групи. Зрозуміло, що для працевлаштування більш важких категорій інвалідів роботодавець повинен здійснити більше додаткових заходів, а йому це економічно невигідно. Натомість, законодавче встановлення оптимальної градації кількості працевлаштованих осіб з обмеженими фізичними можливостями залежно від групи інвалідності дозволить ефективно врегулювати ситуацію. Безумовно, відлякує потенційних роботодавців і складна та недостатньо врегульована процедура створення робочого місця інваліда, відповідно до показань його індивідуальної програми реабілітації, та почасти досить абсурдних висновків МСЕК.

Недолугість державної політики в галузі зайнятості інвалідів навіть призводить до того, що роботодавці зацікавлені не у праці інваліда, а лише у використанні його трудової книжки, за яку пропонують мінімальну заробітну плату, незалежно від освіти та досвіду роботи, чим в черговий раз принижують гідність людини. Так функціонують тіньові схеми, здійснюється, ніби законодавчо врегульована, «втеча» роботодавців від податків та штрафних санкцій, що, в свою чергу, породжує суцільну корумпованість у правовій європейській державі.

У радянські часи більшість інвалідів по зору були працевлаштовані в Українському товаристві сліпих, хоча й тоді особисті здібності інвалідів практично не враховувалися. За останні роки чисельність інвалідів, працюючих на підприємствах УТОС, скоротилася у чотири рази. Робота на них є непрестижною і в більшості випадків - малооплачуваною. Водночас переважна більшість сліпих позбавлена будь-якого вибору роботи. Зокрема це породжує колосальну соціальну пасивність, відчуття залежності від роботодавця, комплекс неповноцінності, меншовартості. Разом з тим відсутня система підготовки управлінських кадрів з числа людей з вадами зору. Як наслідок - незрячі виявляються все менше здатними до самоуправління всередині свого Товариства.

Крім того, держава жодним чином не сприяє професійній підготовці незрячих. На відміну від інших цивілізованих країн, в Україні немає жодного центру професійної підготовки людей з глибокими вадами зору. Існуючі ж заклади професійної підготовки інвалідів категорично відмовляються займатися професійною підготовкою (перепідготовкою) сліпих та слабозорих. У школах-інтернатах для сліпих та слабозорих дітей не проводиться достатня системна робота з профорієнтації старшокласників, а це, в свою чергу, є однією з вагомих причин неконкурентоздатності інвалідів з вадами зору на ринку праці.

 

4. Проблеми забезпечення інвалідів по зору засобами реабілітації.

Протягом кількох десятиліть через структури Українського товариства сліпих інваліди по зору забезпечувалися деякими засобами реабілітації - спеціальними годинниками, магнітофонами для прослуховування аудіокниг, тростинами для орієнтування. З 2007 року таке забезпечення повинні здійснювати органи соціального захисту. Проте відмінивши одну систему забезпечення, іншу фактично не створили. Так, у минулому році взагалі не було закуплено ні магнітофонів, ні тростин. Місцеві органи соціального захисту повинні формувати заявки для централізованих закупок, але потреб інвалідів по зору вони не знають, оскільки такою роботою раніше не займалися.

Підставою для отримання засобу реабілітації має бути індивідуальна програма реабілітації (ІПР), розроблена МСЕК. Але більшість сліпих проходила МСЕК багато років тому, коли таких програм взагалі не було. І ось тепер заради отримання годинника вартістю 25 гривень їм пропонують ще раз засвідчити інвалідність. Проходження МСЕК для отримання ІПР є вкрай виснажливою для інваліда по зору справою, і заради кожного досить дешевого засобу реабілітації робити це явно недоцільно. З іншого ж боку, в Україні відсутня система торгівлі такими товарами, і придбати їх просто ніде. У підсумку, забезпечення засобами реабілітації різко погіршилося.

Затверджений Кабінетом Міністрів перелік засобів реабілітації інвалідів по зору багато років залишається практично незмінним, хоча нові технології відкривають революційні можливості реабілітації сліпих. Так, сучасний мобільний телефон може бути обладнаний мовною програмою, що не тільки озвучує всю інформацію на дисплеї, а й дозволяє виходити в Інтернет і читати web-сторінки. Вже у стадії впровадження знаходиться технологія орієнтування сліпих за допомогою супутникових систем навігації GPS та мобільного телефону, що відкриває ще ширші можливості реальної безбар’єрності для сліпих. Але мобільний телефон не визнано засобом реабілітації сліпих, хоча у такій якості його визнано для інвалідів по слуху.

Такі ж речі, як комп'ютери, хоча й визнані засобами реабілітації інвалідів по зору, передаються лише у користування підприємствам і організаціям УТОС, але не в індивідуальне користування, як це робиться в інших країнах. Наприклад, у Польщі в рамках проекту "Комп'ютер для Гомера" приватні особи - інваліди по зору за рік отримують комп'ютерів та спеціального обладнання на суму 50 мільйонів злотих. (Близько 100 мільйонів гривень. Достатньо порівняти цю цифру з обсягом фінансування закупок такої техніки для УТОС на суму у 2 мільйони гривень на рік.) В Україні чомусь вважається, що комп'ютер - це надто дорога річ для сліпого, хоча водночас деякі інші категорії інвалідів отримують навіть автомобілі.

Потреба у тих чи інших засобах реабілітації (наприклад, у диктофонах) визначається не тільки рівнем втрати здоров'я, який фіксує МСЕК, а й змінами у соціальному бутті інваліда, наприклад вступом до ВНЗ. Тому, на відміну від засобів медичної реабілітації, потреба у засобах соціальної реабілітації повинна була б визначатися органами соціального захисту або уповноваженими ними структурами.

 

5. Проблеми доступності інвалідів з вадами зору до соціальної інфраструктури та інформації.

Загальне суспільне відсторонення від проблем сліпих є чи не найвиразнішою ознакою сьогодення. У більшості випадків держава, надаючи фінансову підтримку Українському товариству сліпих, вважає себе вільною від подальшого соціального захисту інвалідів по зору.

Так вважається, що, оскільки є бібліотеки для сліпих в системі УТОС, держава не повинна рахуватися з потребами незрячих читачів у масових бібліотеках. Державна ж підтримка громадської організації не передбачає повноцінного фінансування закупівлі книжок, і тому доступ сліпих до книги дедалі погіршується. Аудіокнига - основне джерело інформації для більшості сліпих - так і не визнана засобом реабілітації. І сліпі відчувають дискримінацію у доступі до інформації особливо боляче.

Останнім часом популярною стала тема доступності для інвалідів установ соціальної сфери. Але найчастіше цю доступність розуміють як наявність пандусів для інвалідів опорно-рухового апарату, що пересуваються на візках. Проте для сліпих сучасне місто стає дедалі не доступнішим: вулиці вщерть заставлені автомобілями, самостійно сісти в "маршрутку" практично неможливо, а про отримання в ній інформації про місце знаходження годі й казати, хоча технічно в цьому нема жодної проблеми, і справа лише за законодавчим забезпеченням потреб людей з вадами зору. Так само недоступною для сліпих України є норма Конвенції ООН про права інвалідів стосовно маркування надписами шрифтом Брайля дверей в установах соціального призначення.

     Ще важче сліпому самостійно купити продукти у сучасних магазинах самообслуговування, господарів яких законодавство ніяким чином не примушує рахуватися з проблемами сліпих людей. І такими проблемами є не лише проблеми вибору товару. Сучасні українські грошові знаки сліпий розрізнити не в змозі. А ще очевиднішими і дедалі вагомішими є проблеми з електронними засобами платежів та користуванням банкоматами.

  Останнім часом все більше розповідають, що саме для задоволення потреб сліпих десь на гривнях є рельєфні позначки, які, буцімто, можна розрізнити на дотик і дізнатися про номінал купюри. Але насправді - це чудовий приклад того, як для сліпих зробили, не вдаючись до консультацій з ними. Адже державному мужеві краще знати, що потрібно сліпому! У підсумку - це чергове знущання. І воно є тим болючішим, що в інших країнах подібні питання вирішуються досить просто шляхом диференціації розміру купюр.

 

6. Проблеми захисту прав.

Інваліди по зору жорстко дискриміновані при захисті своїх прав. Сліпому важко ознайомитись з діючим законодавством. Про проблеми доступності до друкованої та електронної інформації вже говорилося, але й отримати елементарну телефонну довідку у тих чи інших установах часто неможливо, хоча це повинно безпосередньо вимагатися законодавством з метою захисту прав інвалідів.

Якщо ж сліпий потрапив до певної установи, йому пропонують знайти десь у коридорі на стіні перелік документів, які він повинен зібрати. Збирання ж незліченних довідок для отримання звичайної соціальної допомоги перетворюється на нездоланну проблему, якщо ти не бачиш. При цьому законодавство дозволяє чиновнику не приймати заяву, доки не будуть зібрані усі документи. Відповідно, знедолена людина не зможе отримати допомогу, поки не здолає усіх пекельних страждань. Полегшити ситуацію може хоча б така проста зміна порядку отримання пенсії чи державної допомоги, коли датою звернення вважатиметься день подачі заяви з подальшим збором документів і відповідним реагування. Є й така зарубіжна практика, коли державна установа сама розсилає відповідні запити, звільняючи інваліда від ходінь по муках.

     Написання самої заяви вже є великою проблемою, оскільки чиновник посилається на заборону допомагати у цьому процесі. Навіть вчинення підпису під документом для сліпого є серйозною проблемою, оскільки він повинен знати, під чим, власне, підписується, і без довіреної особи це неможливо.

     Особливо наочною є ця проблема під час виборів, коли сліпий повинен самостійно здійснити волевиявлення і при цьому зробити це у таємному режимі. Громадські організації інвалідів по зору неодноразово підкреслювали цю проблему і пропонували внести зміни до виборчого законодавства, передбачивши для сліпих інститут довіреної особи, але відповідні пропозиції не були враховані.

     А як сліпому доводити факт порушення своїх прав? У суді виникають ті самі проблеми написання заяви, вчинення підпису, ознайомлення з документами зі справи. Сам сліпий прочитати справу не в змозі, але й сторонні люди до цього не допускаються. Коли ж сліпі намагаються фіксувати те, що відбувається у судовому засіданні, з допомогою диктофону, їм, як правило, у цьому відмовляють або й вилучають засоби аудіозапису.

Таким чином, в сучасній Україні існує система всебічної дискримінації громадян за ознакою відсутності зору. Законодавство не забезпечує рівності таких громадян у реалізації їхніх конституційних прав. Воно також не передбачає шляхів захисту сліпими своїх прав у разі їх порушення. Громадські організації інвалідів по зору не мають правових важелів для захисту законних інтересів своїх членів.

На думку численних представників громадських організацій інвалідів по зору, ситуація в Україні може бути змінена на краще лише за умови комплексного вдосконалення законодавства, що регулює права інвалідів, із залученням міжнародного досвіду, та обов’язкового консультування з відповідними громадськими організаціями.

Вирішальними принципами такого вдосконалення, на наше переконання, мають бути:

- кодифікація прав інвалідів в Україні із встановленням відповідальності за порушення цих прав;

- диференціація норм законодавства стосовно інвалідів з різними специфічними потребами та з різним ступенем втрати здоров'я;

- створення спеціального законодавства, що забезпечує рівноправ'я сліпих у тих випадках, коли саме відсутність зору стає джерелом дискримінації громадянина;

- обов'язковість врахування потреб інвалідів при прийнятті нових законодавчих актів;

- превалювання права громадських організацій інвалідів на безпосередню участь у розробці відповідних законодавчих актів та обов'язковість їх громадської експертизи.

Подальше ж ігнорування потреб інвалідів з вадами зору переконливо засвідчуватиме, що суспільство, в якому зневажають сліпих, саме є сліпим і не бачить власного здичавіння.

Розраховуємо на Ваше особисте й суспільне сприяння та допомогу інвалідам по зору та громадським організаціям, покликаним захищати права та інтереси сліпих, у ліквідації всіх форм дискримінації за ознакою відсутності зору, у здійсненні функції правового дорадництва при розробці державної політики у сфері забезпечення правової рівності та соціальної захищеності сліпих, а також моніторингу її реалізації.

З повагою і за дорученням учасників міжнародної конференції “Правовий захист інвалідів по зору в умовах формування громадянського суспільства”,

З повагою

 

Директор НІКЦ УТОС,

кандидат економічних наук,

інвалід по зору I групи        

С. А. Васін

 




Рекомендовать запись
Оцените пост:

Показать смайлы
 

Комментариев: 2

chanel watches two of the biggest names in the watch industry at the minute.The Key selling point of a Summer Time watch is that they are designer watches at an amazingly affordable price all of the range of 9 watches are only
Пиздец просто (извеняюсь за выражения) у меня зрение 07/02, с таким зрением на работу не берут только копать и носить а нах тогда мне высшее образование дайте бля инвалидность и платите деньги раз недаете заработать!!!

 




Мои фотоальбомы

Опрос

Як часто ви відвідуєте бібліотеку?



Часы "Буйство красок"

Календарь
Июль
ПнВтСрЧтПтСбВск
  
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Мої цитати

Метки

Из каких краев посетители

Бібліотека української літератури у Москві
ОБОЗ.ua